Театралізована екскурсія в Народному історико-краєзнавчому музеї ім. М.Занудька, що відбулась у переддень Міжнародного дня музеїв, перенесла гостей у минуле, наповнивши його голосами сивої давнини.
У сутінках музейних залів, де зазвичай панує тиша і застигла велич минулого, вночі заговорила історія. Місто долучилося до міжнародної акції «Ніч у музеї», яку традиційно відзначають у День музеїв по всьому світу. Цьогорічна тема, запропонована Міжнародною радою музеїв (ICOM), — «Майбутнє музеїв у спільнотах, що швидко змінюються» — як ніколи вдало відобразилась у події, яку підготував міський Народний історико-краєзнавчий музей імені Миколи Занудька спільно з відділом культури виконкому та його осередками.
Цього травневого вечора заклад відкрив свої двері не лише для відвідувачів — а й для героїв експозицій. Театралізоване дійство «Сутінкові теми живих персонажів» стало справжнім святом для душі тим, хто вірить, що історія здатна дихати, коли її шанують.
Із перших кроків гості поринали в атмосферу таємничості. М’яке світло свічок освітлювало експозиції, підкреслюючи тіні і об’єм артефактів. Тут не було звичних музейних табличок і сухих фактів — тут говорили експонати, тут розповідали самі персонажі.
Провідницею у цій подорожі стала муза історії Кліо. Вона знайомила гостей із шістьма залами, де на них чекали «живі» образи — історичні, міфологічні. Ось мудра Ворона — провісниця і берегиня таємниць природи — розповідала про флору та фауну нашого краю і загадково натякала на легенди. Вона стрімко з’явилась у першій залі, ніби злетіла просто з давніх легенд Подніпров’я.
— Я тут давно, — мовила вона. — Я бачила, як розквітали трави і зникали річки, а в лісі блукали мамонти й носороги…
Її історія про загадковий скелет шерстистого носорога звучала як міф.
Слухаючи її, містяни ніби опинялися не в музеї, а на сторінках великої, живої енциклопедії природи рідного краю. Цей образ був ніби містком між наукою, експозицією й легендою. Його можна було не лише торкнутися, а й загадати бажання.
У сусідній залі, під приглушеним світлом, що підкреслювало блиск золотих прикрас, постав могутній скіфський цар. Його постать вирізнялася величчю, а голос — спокоєм степів, вітрами яких він, здавалося, й досі править. Цар розповідав про скіфську добу, коли землі Подніпров’я були осередком сили й таємничості. Він повідав про кургани, в яких спочивають вожді, про символіку прикрас і зброї, якими скіфи не лише прикрашали себе, а й розповідали світові про свою міць.
— У кожному з нас жила гідність воїна і мудрість кочівника, — мовив цар, показуючи на копію золотої пекторалі. — А ця прикраса — не просто коштовність. Це – молитва до Сонця, укладена у візерунках.
Відвідувачі затамовували подих, слухаючи про світ, який досі живе у назвах, легендах і, звісно, в експозиції музею.
У залі козацької доби чекала історична постать гетьмана у козацькому вбранні. Він з гордістю тримав у руках символ влади — булаву, запрошуючи доторкнутися до неї, ніби до частинки сили, яка колись вела за собою народ. Із живою емоцією, притаманною старшині, він розповідав про героїчні сторінки козацької доби - боротьбу за волю, звитягу запорізьких полків, про те, як формувалась українська ідентичність крізь віки.
Далі, зала, присвячена гірничій справі, переносила у часи становлення шахтарських копалень. Богиня Кліо познайомила з дружиною легендарного геолога й науковця Валеріана Домгера, яка розкрила історію віднайдення марганцевих покладів. Вони розповідали про перші копальні, про те, як із кожним ударом кайла з-під землі діставали не лише руду, а й надію.
Символом тих часів став шахтарський каганець. Поруч можна було роздивитись інші обладунки, відчути на дотик вагу справжньої праці. Тут навіть повітря здавалося густішим — насиченим працею й пам’яттю.
А в іншій залі, теплому куточку народного побуту, панували дві українські господині. Вони ніби вийшли з картини: у вишитих сорочках, з рушниками і усмішками, які огортали серце. Гостям пропонували не традиційні національні смаколики, а й добрі слова, оповідки та мудрі поради.
— Доторкніться до цієї вази з петриківським розписом, дістаньте з неї побажання,— запрошувала Кліо. — Тут — краса душі. Розпис — це не просто орнамент, це молитва пензлем, це любов до землі.
Вони розповідали про обереги, вишивані символи, про давні традиції, які передавалися від матері до доньки. Ця частина екскурсії наповнювала душу спокоєм, відчуттям дому, родинного тепла.
Поруч, у залі, присвяченій визвольній боротьбі нашого народу, Захисник звертався до присутніх з важливими словами, у яких вся сила любові до України. Зі слова вдячності музею, який зберігає історичну пам'ять, мати воїна передала закладу прапор, під яким її син сьогодні боронить кордони рідної держави. Це стало до щему зворушливою миттю.
— Ми ставили собі за мету зробити музей не лише скарбницею експонатів, а живим середовищем, — поділилась директор закладу Тетяна Подольчак. — І нам це вдалося. Цього вечора музей справді ожив. Він перестав бути просто будівлею з експонатами — став часом, що говорить, дихає, торкається. У напівтемряві залів минуле зустрічалося з майбутнім, а люди — з історією, яку можна було побачити, почути, відчути.
Тісна співпраця з відділом культури, публічною бібліотекою міста, будинком культури Шолохово, школою мистецтв принесла неймовірний результат. Спільними зусиллями Тетяни Сударєвої, Тетяни Подольчак, Людмили Карандєй, Марини Ходи, Нелі Піхтіної, Володимира Алілуєнка, Дмитра Горобія, Ірини Рибалкіної і Тетяни Алілуєнко створено захід, що надовго залишиться у серцях.
Їхня щирість, талант і любов до справи зробили ніч у музеї по-справжньому чарівною. А головне — вони нагадали: історія не лежить під склом. Вона в нас. Вона — ми.
І саме в таких подіях народжується не лише знання про минуле, а гордість за нього. Не лише знайомство з експонатами, а зв’язок поколінь. Адже допоки історія оживає в очах дітей і дорослих, у трепеті дотику до булави чи пекторалі, до вишитого рушника чи шахтарського ліхтаря — доти живе і сам музей.
Міський Народний історико-краєзнавчий музеї ім.М.Занудька вже давно вийшов за межі звичайного краєзнавчого простору. Це місце, куди хочеться повертатися. Місце, де можна відчути голос часу.
Пресслужба міського голови.
